колись
КОЛИ́СЬ, присл.
1. У якийсь час, у минулому.
Де колись стояла повітка, там тепер давні вербові кілки стали товстими та здоровими вербами (Н.-Лев., II, 1956, 256);
Може, [вдасться] їй побачитись з Вами і побалакати від щирого серця, як колись-то давно (Мирний, V, 1955, 398);
Я до тебе іду по алеї, де гуляли колись і графині, й князі (Сос., І, 1957, 252);
// У якийсь невизначений час; якось.
Сидів колись Дідок під явором густим (Гл., Вибр., 1951, 127);
Колись-то Лебідь, Рак та Щука Приставить хуру узялись (Гл., Вибр., 1951,. 10);
Зайшов я колись до одної жінки в хату — Одаркою звали жінку (Коцюб., І, 1955, 468).
2. У який-небудь час у майбутньому.
Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи, і не загинув, то він сильний (Л. Укр., V, 1956, 434);
Були у нас і щастя, й туга… Дороги наші розійшлись… Зустріну я тебе, як друга. Якщо зустрінемось колись (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 54).
Словник української мови (СУМ-11)