колись
КОЛИ́СЬ, присл.
1. У якийсь час у минулому.
Де колись стояла повітка, там тепер давні вербові кілки стали товстими та здоровими вербами (І. Нечуй-Левицький);
На ньому широчезні штани, колись оксамитні, тепер засмальцьовані і місцями поперепалювані іскрами (А. Чайковський);
Я до тебе іду по алеї, де гуляли колись і графині, й князі (В. Сосюра);
– Хіба це риба! Казна-що, не риба. От колись була риба, щоб ви знали (О. Довженко);
Поляна біля вишень; нічого нема, а колись був квітник (В. Барка);
Колись, це було давно, тоді Валерій був ще шестирічним хлопчиком, тато взяв його на виставку пластмас (М. Білкун);
// У якийсь невизначений час; якось.
Сидів колись Дідок під явором густим (Л. Глібов);
Зайшов я колись до одної жінки в хату – Одаркою звали жінку (М. Коцюбинський);
// З підсилювальною часткою то.
Колись-то Лебідь, Рак та Щука Приставить хуру узялись (Л. Глібов);
Колись-то в запорозьких пущах жив один пустельник (В. Чемерис).
2. У який-небудь час у майбутньому.
Уляна йде, колись та буде (прислів'я);
Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи, і не загинув, то він сильний (Леся Українка);
Були у нас і щастя, й туга... Дороги наші розійшлись... Зустріну я тебе, як друга, Якщо зустрінемось колись (Л. Дмитерко);
– Ліс .. колись дасть людям великі багатства (Ю. Бедзик);
// З підсилювальною часткою то.
Пам'ятайте, що будь-яка злива колись-то кiнчається, навiть потоп (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)