кульмінаційний
КУЛЬМІНАЦІ́ЙНИЙ, а, е. Прикм. до кульміна́ція 2;
// Який є кульмінацією.
Голос Владка не дійшов іще до кульмінаційного пункту своєї шкали (Фр., VI, 1951, 276);
Зламаний олівець, певно, був тією кульмінаційною точкою, з якої одразу почало спадати його гостре нервове збудження (Кучер, Трудна любов, 1960, 381);
Скупими мазками подає письменник кульмінаційний момент мініатюри, створюючи колоритний, суворо правдивий епізод з дитячого життя (Рад. літ-во, 2, 1958, 31).
Словник української мови (СУМ-11)