куля
КУ́ЛЯ¹, і, ж.
1. Геометричне тіло, утворене обертанням кола навколо свого діаметра.
Радіус кулі; Поверхня кулі.
2. Предмет, що має таку форму.
Дві блакитні бані зіллялись в одну величезну кулю, оперезану чудовим поясом темно-зелених дерев, білих хат, чорних тинів (Коцюб., І, 1955, 30);
Надщерблена куля місяця, випливши з-за лісів, викочується на зоряні простори неба (Коз., Сальвія, 1959, 90);
Гастрономічні крамниці спокушали зір бляшанками різних консервів, .. кулями чудового сиру (Донч., II, 1956, 206);
*У порівн. У діда з очей аж дві сльози викотились, як дві срібні кулі, аж брязнули, ударившись об кам’яний поміст (Стор., І, 1957, 95).
Земна́ ку́ля — планета Земля.
Не раз.. огинав [Дорошенко] планету, та хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками.. в це село степове (Гончар, Тронка, 1963, 152);
Пові́тряна ку́ля див. пові́тряний;
Сліпа́ ку́ля див. сліпи́й.
3. Маленький свинцевий або стальний снаряд для стрільби із ручної вогнепальної зброї і кулеметів, що являє собою передню частину бойового патрона.
Сміливого і куля не бере (Укр.. присл.., 1955, 75);
Гукнули бідні: ближні й дальні! Не телеграми привітальні, а кулю в лоба глитаям! (Тич., І, 1957, 63);
*У порівн. Гули хрущі та літали, як кулі (Коцюб., І, 1955, 27).
◊ Ку́лею ки́нутися (ви́летіти і т. ін.) — дуже швидко побігти і т. ін.
Мотря вхопила хворостину й кинулась у двері кулею (Н.-Лев., II, 1956, 355);
Юрко натяг на себе одяг і через вікно кулею вилетів у сад (Чорн., Визвол. земля, 1959, 227);
Під ку́лі йти (потрапля́ти і т. ін.) — опинятися в зоні обстрілу; потрапляти під обстріл.
— Намучились ми з нею,— промовив старий.. — Просто під кулі йде, хотіла, щоб убило (Гончар, II, 1959, 370);
Пустити [собі] кулю в лоб (в лоба) див. лоб;
Хоч кулю в лоб — про безвихідне становище.
— Було, все було… Погуляла, а на похмілля тепер хоч і кулю в лоб! (Гончар, II, 1959, 258).
4. заст. Бомба.
До половини підкопала [дівчина] стіну. Підклала кулю розривну під неї, А потім добула вогню і запалила (Л. Укр., І, 1951, 115).
КУ́ЛЯ², і, ж., діал. Милиця.
В руках у нього дві кулі, що ними підпирається, безпомічно волочачи хорі.. ноги (Фр., II, 1950, 9);
— Ну, нехай подужаю [подужчаю]! Як відріжуть лікарі ногу, то ще б якось на кулі ходив (Март., Тв., 1954, 224).
Словник української мови (СУМ-11)