кумася

КУМА́СЯ, і, ж.

1. Пестл. до кума́.

— Ну, і згляньтеся, людонькове [любоньки], скільки ті шельми наробили мені шкоди! — бідкався господар, перериваючи безцільні падькання [бідкання] кумів і кумась (Фр., VI, 1951, 146);

В його шестеро ж дітей, в його шість кумів, шість кумась (Вишня, І, 1956, 102);

А ти, кумасю, спала, спала, Пишалася, та дівувала. Та ждала, ждала жениха (Шевч., II, 1963, 417).

2. перен., зневажл. Про жінку, яка розносить плітки.

Кумасі плескали язиками, аж одляски по всіх улицях пішли (Гр., II, 1963, 395);

— Ну, а в любові щось він тямить чи теж глухуватий? — випитували безсоромні кумасі, в яких про людське око на губах ворушилася святість церкви, а з кимсь наодинці — безстидство корчми (Стельмах, І, 1962, 166).

Значення в інших словниках

1. кумася — кума́ся іменник жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. кумася — див. кума  Словник синонімів Вусика
3. кумася — -і, ж. Пестл. до кума.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кумася — КУМА́СЯ, і, ж. 1. Пестл. до кума́. – Ну, і згляньтеся, людонькове [людоньки], скільки ті шельми наробили мені шкоди! – бідкався господар, перериваючи безцільні падькання кумів і кумась (І.  Словник української мови у 20 томах
5. кумася — кума́ся 1. кума (м, ср, ст) 2. ірон. жінка (м, ср, ст): Може, й донині чесні кумасі з Церковної вулиці згадують з трепетом душевним ту трагічну ніч, коли в зрадливій калабані на полі Болгаріє утопився наш добрий сусід пан Вартоломій Плішка...  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. кумася — Кумася, -сі ж. ум. отъ кума.  Словник української мови Грінченка