куня

КУНЯ́, і́, ж., діал. Волоть очерету.

Цупкі й високі очеретини блищали на сонці, як золоті; куня стелилась за вітром та привітно шуміла, як лан стиглої високої пшениці (Коцюб., І, 1955, 373).

Значення в інших словниках

1. куня — куня́ іменник жіночого роду волоть очерету діал.  Орфографічний словник української мови
2. куня — -і, ж., діал. Волоть очерету.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. куня — КУНЯ́, і́, ж., діал. Волоть очерету; куниця (у 5 знач.). В плавнях було тихо, як у лісі, лиш горою шелестіла куня, раз в той бік схиляючись, раз в інший (М. Коцюбинський).  Словник української мови у 20 томах
4. куня — ВО́ЛОТЬ (дрібні колоски, їх цвіт і зерно на одному стеблі), ВО́ЛОТ збірн., ВОЛО́ТТЯ, КИ́ТИЦЯ, СУЛТА́Н, МІТЕ́ЛКА (про очерет, просо); КУНИ́ЦЯ рідше, КУНЯ́ діал. (про очерет). Видався паркий ранок, і коноплі пахтіли на всю низину, викинули волоть проса (К.  Словник синонімів української мови
5. куня — Куня́, -ні́ ж. = куниця 4. Конст. у.  Словник української мови Грінченка