лагідний
ЛА́ГІДНИЙ, а, е.
1. Спокійний, сумирний, тихий.
Меланя характеру була лагідного, ніколи в гнів не впадала (Смолич, Мир.., 1958, 40);
// Ніжний, ласкавий.
Себе я чую сильним і свобідним.. Таким веселим, щирим і лагідним. Яким я був за давніх, давніх літ (Фр., XI, 1952, 8);
Така собі проста Докія Петрівна, з людьми не горда і з дітьми лагідна (Головко, II, 1957, 192);
// Який виражає спокій, доброту, ласку, ніжність.
Лагідні очі бідного з найбідніших чабана Дмитра загорялися тим радісним, переможним вогнем, що запалав ще в дні Великого Жовтня (Ірчан, II, 1958, 408);
Завжди усмішка лагідна цвіла їй на вустах (Сос., Поезії, 1950, 124);
// Злагоджений, дружній (про життя, взаємини тощо).
Хоч наша родина дуже бідна, проте в хаті було життя тихе, лагідне (Вас., IV, 1960, 10);
// Пройнятий доброзичливістю, приязню, ласкою.
— Любий джуро! Щира дяка тій, що шле тебе до мене, але я прийти не можу на запросини лагідні (Л. Укр., І, 1951, 433);
Як не готував себе Іван Юхимович до лагідної розмови, гнів почав брати верх над його волею (Руд., Остання шабля, 1959, 372).
2. Приємний для сприймання; нерізкий, м’який, ніжний.
І всі струни озвалися співом. Лагіднішим од вітру дзвінкого (Л. Укр., І, 1951, 128);
Із звисаючої лампи, ослоненої зеленою ажурною заслоною, розходилося ніжне, лагідне світло (Коб., III, 1956, 193);
Катерина гладила її волосся, і так заспокійливо впливали на Марію оті любовні, лагідні доторки її долонь!.. (Руд., Остання шабля, 1959, 387);
// Якому не властиві різкі температурні коливання.
Після незвичайно довгої і лагідної осені настала відразу люта, морозна зима (Фр., IV, 1950, 45);
Сосни шумлять під вітрами, Тихнуть у лагідну днину (Нагн., Зустрічі.., 1958, 67);
// Несильний, невеличкий (про вітер, хвилі тощо).
Немов лагідні хвилі гойдають водні лілеї (Коцюб., II, 1955, 132);
До весни далеко, але вітрець лагідний лоскоче щоку (Коп., Лейтенанти, 1947, 113);
// Рівний, нестрімкий.
Лагідний берег ріки.
Словник української мови (СУМ-11)