лік
ЛІК¹, у, ч.
1. Те саме, що лічі́ння; лічба.
Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли наздогад Степаном (Гончар, Таврія, 1952, 14);
Я не літописом холодним Холодний лік веду вікам. Низький уклін серцям народним І робітничим шлю рукам (Рильський, 300 літ, 1954, 26).
◊ Без лі́ку — про велику кількість кого-, чого-небудь; дуже багато.
А людей, людей! без ліку, та все чужі — минають і не глянуть на тебе (Вовчок, І, 1955, 14);
Гуркочуть льотчики, змітаючи з лиця землі ворогів без ліку (Довж., III, 1960, 41);
Вести́ лік чому — рахувати що-небудь.
Тільки серце і годинник ведуть невмолимо свій одноманітний лік секундам (Кучер, Трудна любов, 1960, 385);
Втрача́ти (втра́тити, губи́ти, загуби́ти, згуби́ти, забува́ти, забу́ти і т. ін.) лік чому — збиватися в підрахунках.
Втративши лік годинам і дням, жив Анатолій у тому вагончику (Руд., Остання шабля, 1959, 498);
Сьогодні дням і числам Я загубила лік (Л. Укр., І, 1951, 36);
Лічу в неволі дні і ночі, І лік забуваю (Шевч., II, 1953, 210);
Не зна́ти лі́ку чому: а) не вміти рахувати.
Приніс чоловік гроші, двадцять п’ять рублів. Я й не хотіла брати, бо я ліку бумажкам не знаю (Барв., Опов.., 1902, 267);
б) мати дуже багато чого-небудь.
Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (Укр.. присл.., 1955, 4).
2. Результат, наслідок підрахунків.
Там горлиця туркоче віддалік, Літам зозуля підбиває лік (Дор., Літа.., 1957, 26).
ЛІК², у, ч., рідко. Те саме, що лі́ки.
Я зладжу лік, щоб болю вам влекшив [полегшив] (Фр., XIII, 1954, 57);
[Лікар:] Спокійне, впорядковане життя — найкращий лік проти всяких справжніх і можливих хвороб (Л. Укр., II, 1951, 49);
Ох, мені тим ліком [виплакати печалі] погоїтись трудно: Сліз мені немає, а в душі так нудно (Крим., Вибр., 1965, 113).
Словник української мови (СУМ-11)