манірний
МАНІ́РНИЙ, а, е. Позбавлений простоти та природності.
— Пане Ястшембський! наші вельможні панни такі манірні, такі тонні та скучні! (Н.-Лев., II, 1956, 63);
Увіходить немолода, носата, але манірна дама, надто пишно, але без смаку вдягнена, напудрена і нарум’янена (Коч., II, 1956, 193);
Бранко зараз же вловив фальш в Олиному манірному вигуку (Вільде, Сестри.., 1958, 515);
// З витонченими манерами (у 2 знач.).
Куліш манірний, красивий, самозакоханий, як завжди, пишномовно зустрів Тараса (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 396).
Словник української мови (СУМ-11)