манірний
МАНІ́РНИЙ, а, е.
1. Позбавлений простоти та природності.
– Пане Ястшембський! наші вельможні панни такі манірні, такі тонні та скучні! (І. Нечуй-Левицький);
Увіходить немолода, носата, але манірна дама, надто пишно, але без смаку вдягнена, напудрена і нарум'янена (І. Кочерга);
Як добре, що вона зовсім не схожа на жодну з цих манірних пані і панянок, які обсадили цей пароплав немов мухи (І. Роздобудько);
Тоді все літо ми читали тільки французів, все, що змогли знайти, навіть Альфреда де Мюссе, який раніше видавався мені надто манірним (Н. Сняданко).
2. З витонченими манерами (у 2 знач.).
Куліш манірний, красивий, самозакоханий, як завжди, пишномовно зустрів Тараса (О. Іваненко);
То ми лише уявляємо середньовічних лицарів та кавалерів вишуканими та манірними (О. Бердник);
Пани поштиво скидали капелюха і кланялися, панянки припіднімали сукні в манірних па-де-де (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)