мученицький
МУ́ЧЕНИЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до му́ченик і му́чеництво.
Від таких людей [жандармів, станових], крім простої та прикрої тяганини, ніякого мученицького вінця не діждешся (Фр., II, 1950, 148);
Він не мав ніякого уявлення про те, як потопають люди, і тепер, з головою занурившись у воду незнайомої річки, вирішив, що настав кінець його мученицькому життю (Загреб., Європа 45, 1959, 100);
// Який настає в муках.
Юні герої мужньо прийняли мученицьку смерть (Іст. УРСР, II, 1957, 556);
// Який виражає муку, страждання.
З таким мученицьким обличчям підводився [Довбня] зі стільця, наче сходив на голгофу (Кир., Вибр., 1960, 317).
Словник української мови (СУМ-11)