міряти
МІ́РЯТИ, яю, яєш, недок., перех. і без додатка.
1. Визначати величину кого-, чого-небудь якоюсь мірою.
Вона скинула з себе пояс та давай міряти город (Н.-Лев., II, 1956, 355);
Фрунзе, висипавши на стіл кілька сірників, схилився над картою, взявся міряти (Гончар, II, 1959, 396);
— Температури не міряли? (Головко, І, 1957, 466).
2. перен. Встановлювати, визначати величину, розміри чого-небудь певним мірилом.
Добре чуже лихо міряти — зміряй своє! (Номис, 1864, № 2355);
Недарма змолоду ввійшов він в полк орлиний: Він знав, що хибний крок злочинним може стать, І точно міряв він і наміри, й причини (Рильський, II, 1960, 144).
◊ Мі́ряти всіх одніє́ю мі́ркою (на одну́ мі́рку) — підходити до оцінки різних людей, явищ, обставин однаково, без урахування індивідуальних особливостей.
Він міряв усіх однією міркою, усіх вважав споживацькими, несвідомими елементами (Збан., Сеспель, 1961, 428);
— Дурному гори немає, а все низ, отак і тобі, всіх на одну мірку міряєш (Тют., Вир, 1964, 331);
Мі́ряти на свій арши́н див. арши́н;
Мі́ряти на свою́ мі́рку; Мі́ряти своє́ю мі́ркою; Мі́ряти по собі́ — оцінювати кого-, що-небудь тільки з свого погляду.
— От не люблю, коли баби починають усе на свою куцу мірку міряти (Стельмах, II, 1962, 104);
Друзі міряли по собі: хіба б вони соромилися ото співати, коли б мали сякий-такий слух? (Ю. Янов., II, 1954, 97);
Мі́ряти по́глядом (о́ком, очи́ма і т. ін.): а) оцінюючи, оглядати кого-, що-небудь.
— Глянь, які шляхи ще перед тобою стеляться! Такі шляхи, що як встануть, то й неба дістануть! Маковей міряв поглядом шлях, стиха усміхався йому (Гончар, III, 1959, 302);
Партизани міряли малого поглядом і співчутливо радили підрости (Ю. Янов., II, 1954, 11);
б) презирливо, з ненавистю дивитися на когось.
Стоять, міряють очима один одного. Стоян і старшина, кожен по-своєму (Довж., І, 1958, 39);
Вчорашні друзі міряли один одного очима, збираючись пустити в діло кулаки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 472).
3. перен. Ходити, рухатися в якому-небудь просторі вперед і назад, уздовж і впоперек і т. ін.
Інспектор все міряв та міряв клас довгими ногами (Дн. Чайка, Тв., 1960, 103);
Потім.. починає [Хома] міряти асфальт від бровки до бровки (Гончар, III, 1959, 207);
Троє приречених сиділи попід бортами, подалі один від одного, четвертий міряв трюм уздовж і впоперек (Загреб., Європа 45, 1959, 4);
// Ходити пішки на велику відстань.
Та хоч крізь сон подивлюся На ту Україну.. — На ті шляхи, що я міряв Малими ногами (Шевч., І, 1963, 139).
◊ Мі́ряти кро́ки див. крок.
4. розм. Надівати одяг, взуття і т. ін., щоб визначити відповідність розміру; приміряти.
Аллу Михайлівну я застала в ліжку, в тій хаті, де колись ми з нею міряли блузки (Л. Укр., III, 1952, 615);
— Сто ніг переміряв, ні на одну не прийшовся черевик. — А на свою, на свою ти міряв? (Донч., VI, 1957, 46).
5. діал. Цілити.
— Міряй в око [ведмедя], боярине! — шепнув з-позаду Максим (Фр., VI, 1951, 14);
— Я швидко вхопився за револьвера і вимірив у неї.. Дівчина без найменшого руху прошепотіла: — Тільки міряй в голову (Ірчан, II, 1958, 52).
6. перен., розм. Завдавати ударів; бити (у 2 знач.).
Андрій міряв лозиною то одного, то другого. Піхтір, уже скоштувавши скілько разів по плечах, став оддалік (Вас., І, 1959, 156);
— Мір, мір, Прокопе! А тільки як почнуть спину нагаями міряти, чи й тоді буде отак весело? (Головко, II, 1957, 292).
Словник української мови (СУМ-11)