мішма
МІ́ШМА, розм.
1. присл. Те саме, що впере́міш.
Думки мішма йшли у неї в голові, вона почувала тільки, що нове, страшне лихо от-от упаде їй на голову (Гр., І, 1963, 397);
Мішки з цукром.. лежали мішма з дитячими ляльками й розчавленими консервними бляшанками (Смолич, II, 1958, 41).
2. у знач. ім. мі́шма, и, ж., рідко. Те саме, що мішани́на.
Вони говорили разом, одна про те, а друга про інше, і їх бесіда зливалась в якусь кумедну мішму… (Коцюб., І, 1955, 46).
Словник української мови (СУМ-11)