мішма
МІ́ШМА, розм.
1. присл. Те саме, що впере́міш.
Думки мішма йшли у неї в голові, вона почувала тільки, що нове, страшне лихо от-от упаде їй на голову (Б. Грінченко);
Мішки з цукром .. лежали мішма з дитячими ляльками й розчавленими консервними бляшанками (Ю. Смолич).
2. у знач. ім. мі́шма, и, ж., рідко. Те саме, що мішани́на.
Вони говорили разом, одна про те, а друга про інше, і їх бесіда зливалась в якусь кумедну мішму... (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)