набат
НАБА́Т, у, ч., ритор. Сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (пожежі, нападу ворогів і т. ін.), що подається ударами дзвона.
*У порівн. Як набат, звучав їх [краснодонців] юний голос (Бичко, Вогнище, 1959, 98);
Ніби скрикнули вмить дружним набатом паровози на станції (Козл., Ю. Крук, 1957, 505).
Словник української мови (СУМ-11)