надвечір
НАДВЕ́ЧІР, присл. У надвечірній час; перед вечором.
Повернувши надвечір з виноградника, Маріора почула, що її тіпає пропасниця (Коцюб., І, 1955, 228);
Інколи надвечір, коли тиша і сутінь заповнюють садок і входять у будинок, на веранді чути тиху музику скрипки (Собко, Скеля.., 1961, 31).
Словник української мови (СУМ-11)