надокучливий
НАДОКУ́ЧЛИВИЙ, а, е. Який надокучає, набридає своїми діями, вчинками і т. ін.
Накрапав той надокучливий дрібненький дощик, який у нас на Україні звуть мрякою (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 157);
Терезка сиділа біля сина, який трохи придрімнув на ліжку, й відганяла надокучливих мух (Томч., Готель.., 1960, 253);
// Який не залишає в спокої; невідступний, настирливий.
— Намагався відігнати від себе надокучливу думку, а вона лізла в голову (Збан., Мор. чайка, 1959, 191).
Словник української мови (СУМ-11)