наконечник
НАКОНЕ́ЧНИК, а, ч. Кінцева частина якогось предмета, що надівається на нього або приробляється до нього.
У юнака в руках олівець, на ньому замість нако нечника стріляний патрон (Петльов., Хотинці, 1949, 81);
Олександра по-чоловічому хльоснула борозенного вола батогом, зачепивши наконечником по синьому, як визріла слива, оці (Логв., Літа.., 1960, 112);
Давид виймає з кишені обкусаний кремінний наконечник стріли, що колись людей убивала (Стельмах, І, 1962, 127);
*У порівн. З-під нього [дикого винограду] пробивалися гострі, мов наконечники стріл, листочки перших конвалій (Руд., Остання шабля, 1959, 379).
Словник української мови (СУМ-11)