наконечник
НАКОНЕ́ЧНИК, а, ч.
Кінцева частина якогось предмета, що надівається на нього або приробляється до нього.
У юнака в руках олівець, на ньому замість наконечника стріляний патрон (В. Петльований);
На майданах вдень і вночі дзвеніли ковальські молоти, перековуючи коси в наконечники для ратищ (Ю. Мушкетик);
На Правобережжі ще в перших століттях нашої ери застосовувалось землеробське знаряддя з залізним наконечником (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. З-під нього [дикого винограду] пробивалися гострі, мов наконечники стріл, листочки перших конвалій (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)