наральник
НАРА́ЛЬНИК, а, ч. Змінна частина робочого органа грунтообробних знарядь.
Сень трактора веде, наральники рихлять землю (Горд., Дівчина.., 1954, 145);
Поля свої анти обробляли плугом із залізним наральником, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, коноплі (Літ. Укр., 21.1 1964, 4).
Словник української мови (СУМ-11)