невидимий
НЕВИ́ДИ́МИЙ, а, е.
1. Неприступний зорові; прихований від очей.
Стою, замираю… А тим часом — тихо, тихо Та сумно співає Щось такеє невидиме (Шевч., І, 1963, 248);
Невидимі кажани шурхали над головою (М. Ол., Леся, 1960, 36);
Місце було хоч і невидиме для ворога, але дуже погане (Голов., Тополя.., 1965, 63);
// перен. Непомітний, прихований.
Між цими сопками для Черниша встановлювався якийсь невидимий таємний зв’язок (Гончар, III, 1959, 124);
Надходила та драматична пора, коли в невидимім поєдинку літо схоплювалося із осінню (Стельмах, І, 1962, 603).
Неви́ди́ма си́ла (руки́ і т. ін.) — таємнича сила.
Листя дерев нараз зашелестіло-затремтіло, ніби до нього доторкнулась якась пекельна невидима сила… (Досв., Вибр., 1959, 65);
В душі його не було спокою: чиясь невидима рука раз од разу стискала й стискала розтривожене серце (Стельмах, І, 1962, 418).
2. рідко. Незвичайний, небувалий, винятковий.
[Пан Маркел:] Сміливий [Кармелюк], удачливий, співець, поет, можна сказати… До того — красень невидимий! (Вас., III, 1960, 231).
Словник української мови (СУМ-11)