неробочий
НЕРОБО́ЧИЙ, а, е.
1. Не признач. для роботи, вільний від роботи; у який не працюють (про час).
Найбільша радість Марусі була, як у неробочий день часом приходив до неї батько (Гр., І, 1963, 372);
Варя Кочубей виливала з алюмінію ложки в неробочий час (Ткач, Плем’я.., 1961, 46).
2. Не власт. тому, хто займається фізичною працею; не такий, як у робочої людини.
Ішла ставна висока панна в шовковій сукні, в квітчастому брилі. Далеко ясіло кохане та ніжне лице, мармурові неробочі руки (Вас., І, 1959, 265).
3. Який не хоче працювати.
Читайте ж, муза що бормоче [бурмоче]: Що там з Енеєм плив Массик, .. ледащо неробоче (Котл., І, 1952, 251).
Словник української мови (СУМ-11)