несамовитий
НЕСАМОВИ́ТИЙ, а, е.
1. Не здатний відповідати за свої вчинки, дії, контролювати їх.
Панич несамовитий, недоліток, таке творить, Сердешну дівчину мордує (Шевч., II, 1963, 210);
Несамовита, з дикими, палаючими очима, притискуючи до себе маленького Віктора, іде Жаннет (Ів., Таємниця, 1959, 145);
*Образно. Лютує Дніпр сердитий, Шлях ширше пробива, Реве несамовитий, Пороги підрива (Граб., І, 1959, 588);
// Який виражає стан, коли людина нездатна відповідати за свої вчинки, дії, контролювати їх.
Сього панич не сподівався, несамовитий вид Софіїн злякав його і він миттю зник (Л. Укр., III, 1952, 542);
Черниш і Сагайда.. опускають тіло в пустий окоп. Хаєцький дивиться на їхню роботу несамовитими очима (Гончар, III, 1959, 367).
2. Дуже сильний, значний силою свого вияву.
З побитих вікон вирвався несамовитий регіт, гармидер і розіслався по глухому подвір’ю… (Мирний, І, 1949, 285);
Вздовж Дніпра, назустріч течії, проносився несамовитий шквал, щоб знову поступитись місцем хвилинній тиші (Жур., Опов., 1956, 116);
Серед ночі я прокинувся від несамовитого гусячого крику (Багмут, Опов., 1959, 51).
Мов (як і т. ін.) несамови́тий — у такому стані, що нездатний контролювати свої вчинки, дії.
В кедрових палатах, мов несамовитий, Давид похожає [походжає] (Шевч., II, 1963, 91);
Увійшли [люди] у хату, засвітили каганець, чоловік стоїть, як несамовитий (Стор., І, 1957, 46).
Словник української мови (СУМ-11)