обапіл
ОБА́ПІЛ, пола, ч.
1. Дошка з крайньої зовнішньої частини колоди, розпиляної вздовж.
Поверх нашвидку зроблених верстатів лежали обаполи, глиці, а по них ритмічно човгали фуганки (Кир., Вибр., 1960, 419);
Подвір’я МТС наполовину було обнесено новою огорожею з обаполів (Збан., Переджнив’я, 1955, 61).
2. Розпиляна вздовж колода, розпиляний стовбур дерева.
Лампочка з рефлектором освітлює частину стіни, вздовж якої стоять обаполи, підпираючи.. стелю (Ю. Янов., II, 1954, 147).
Словник української мови (СУМ-11)