обапіл
ОБА́ПІЛ, ОБА́ПОЛ, пола, ч.
1. Дошка з крайньої зовнішньої частини колоди, розпиляної вздовж.
Поверх нашвидку зроблених верстатів лежали обаполи, глиці, а по них ритмічно човгали фуганки (І. Кириленко);
Подвір'я .. наполовину було обнесено новою огорожею з обаполів (Ю. Збанацький);
Яків спинився, приглядається: щось схилилось, нерухоме, на обапол – у тіні не видно: мусить бути людиною (С. Васильченко).
2. Розпиляна вздовж колода, розпиляний стовбур дерева.
Лампочка з рефлектором освітлює частину стіни, вздовж якої стоять обаполи, підпираючи .. стелю (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)