обожнювання
ОБО́ЖНЮВАННЯ, я, с. Дія за знач. обо́жнювати.
Велику роль у сарматів відігравало і обожнювання сил природи (Археол., VIII, 1953, 71);
Він [Т. Шевченко] з іронією говорить про обожнювання царськими блюдолизами самодержців (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 168);
Ще зовсім безвусим.. юнаком він призвичаїв себе на Низу до цнотливого обожнювання жінок (Ле, Наливайко, 1957, 74).
Словник української мови (СУМ-11)