обіцяний

ОБІ́ЦЯНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обіця́ти.

— Йду шукати мою телицю, котра мені була обіцяна (Калин, Закарп. казки, 1955, 74);

Нетерпляче чекаю обіцяного тобою великого листа і посилки (Коцюб., III, 1956, 413);

Коли загойдане немовля засинає, Соломка починає шукати обіцяні черевики (Гуц., З горіха.., 1967, 77);

// обі́цяно, безос, присудк. сл.

Ходила чутка, що за нею обіцяно було дати маєток у тисячу десятин (Мирний, IV, 1955, 334).

2. у знач. ім. обі́цяне, ного, с. Те, що хтось кому-небудь обіцяє або обіцяв.

Обіцяного три роки ждуть (Укр.. присл.., 1955, 181);

[Маруся:] Нате вам, діду, обіцяне (Мирний, V, 1955, 79);

Люди мруть потроху, забираючи з собою наївні надії дістати обіцяне (Ле, Наливайко, 1957, 26).

Значення в інших словниках

1. обіцяний — обі́цяний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. обіцяний — [оуб’іц'анией] м. (на) -ному /-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. обіцяний — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до обіцяти. || обіцяно, безос. присудк. сл. 2》 у знач. ім. обіцяне, -ного, с. Те, що хтось кому-небудь обіцяє чи обіцяв.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. обіцяний — ОБІ́ЦЯНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до обіця́ти. – Йду шукати мою телицю, котра мені була обіцяна (А. Калин); Нетерпляче чекаю обіцяного тобою великого листа і посилки (М.  Словник української мови у 20 томах
5. обіцяний — Обі́цяний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)