обіцянка
ОБІЦЯ́НКА, и, ж. Добровільно дане зобов’язання зробити що-небудь.
Обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість (Укр.. присл.., 1955, 255);
Тепер вже я краще ніяких милих обіцянок не буду давати (Л. Укр., V, 1956, 97);
Минула весна, і Кармелюк почав виконувати свою обіцянку (Кучер, Пов. і опов., 1949, 103).
Словник української мови (СУМ-11)