одноосібник
ОДНООСІ́БНИК, а, ч.
1. іст. Селянин, який не є членом сільськогосподарської артілі.
Схопивсь чоловічина з воза, — якийсь одноосібник, може, та й то захудалий (Головко, І, 1957, 304);
Зодягнуті колгоспники були краще за одноосібників (Чорн., Потік.., 1956, 411).
2. перен., розм. Той, хто робить що-небудь окремо від інших, своїми силами.
Словник української мови (СУМ-11)