одноосібник
ОДНООСІ́БНИК, а, ч.
1. іст. Селянин, який не був членом сільськогосподарської артілі.
Схопивсь чоловічина з воза, – якийсь одноосібник, може, та й то захудалий (А. Головко);
Моє діло мале: ори та сій. Я тільки трудівник, справжній трудівник. – Довбня ти вперта, одноосібник, – роздратовано відрізав Сніженко. – А ти стань господарем землі (М. Стельмах).
2. перен., розм. Той, хто робить що-небудь окремо від інших, своїми силами.
Мій шпачисько, що живе в дуплі старої шовковиці, – одноосібник (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)