отруєний
ОТРУ́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до отруї́ти.
Змій був мудрий. Отруєну страву перший раз дав псові. Пес нараз іздох (Калин, Закарп. казки, 1955, 147);
Стрілу витягли, але Василь зліг у постіль — стріла була отруєна (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 65);
Текля плюнула на мішки цукру, отруєного гасом (Смолич, II, 1958, 41);
— Готових страв не чіпати, вони можуть бути отруєні (Тют., Вир, 1964, 351);
Нехай я отруєна злою журбою, Та в пісні на всяку отруту є лік (Л. Укр., І, 1951, 157);
// отру́єно, безос. присудк. сл.
Пристав підскочив, як опарений: — .. Та тут, здається, все кує крамолу, все отруєно одним духом (Вас., І, 1959, 296).
Словник української мови (СУМ-11)