отупілий
ОТУПІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до отупі́ти.
Вони стали на ганку, з жалем дивлячись, як горда нескорена сила ішла під багнетом байдужого, отупілого на людських стражданнях тюремника (Стельмах, І, 1962, 452);
// У знач. прикм.
Отупілі солдафони, есесівці.. перестали набридати Дмитрові (Коз., Гарячі руки, 1960, 62).
2. у знач. прикм. Який виражає тупість, отупіння.
Від очей Таубенфельда не сховались загнані, отупілі очі [людей], зігнуті в нелюдській втомі спини, кволі помахи лопат (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 63).
Словник української мови (СУМ-11)