офіра
ОФІ́РА, и, ж., рідко. Те саме, що же́ртва.
[Дон Жуан:] Ні, ніколи я не візьму її [обручки]. Носіть її або мадонні дайте на офіру, як хочете (Л. Укр., III, 1952, 373);
За нею з виглядом невинної офіри сунулась Маріцца, а позаду і Йон (Коцюб., І, 1955, 276);
На страту йди спокійно, сміло, впади офірою оман (Сос., І, 1957, 420);
М’ясницькому учневі, сину банкрота, Офірі судських передряг.. Не личить гордливих надгробків пишнота (Бажан, Роки, 1957, 199);
Нехай в душі горить жар віри, міць до офіри, до боротьби… (У. Кравч., Вибр., 1958, 164).
Словник української мови (СУМ-11)