панахида
ПАНАХИ́ДА, и, ж. Церковна служба по померлому.
Підсліпий дяк читав панахиду, хмурячись і розтягуючи слова (Мирний, І, 1954, 328);
Вночі після панахиди побігла жінка топитися до Бугу (Стельмах, II, 1962, 362);
// Те, що приносять на поминальну службу на згадку про померлого (паляниці, мед і т. ін.).
Минулась попу Мелащина панахида (Укр.. присл.., 1955, 386).
Громадя́нська панахи́да — збори перед похороном, присвячені пам’яті померлого; траурний мітинг;
Найма́ти (найня́ти, замовля́ти, замо́вити і т. ін.) панахи́ду — домовлятися про відправлення церковної служби по померлому.
Найняли ми панахиду за душі наших покійників (Н.-Лев., III, 1956, 257);
Слу́жити (відслужи́ти, пра́вити, відпра́вити, справля́ти, спра́вити і т. ін.) панахи́ду — проводити поминальну службу по померлому.
Далі пішли у церкву, піп став служити панахиду (Кв.-Осн., II, 1956, 88);
Микоша придивлявся до людей, які входили у кімнату, де правили панахиду, і клали на себе хреста (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 288);
У вересні чутка по місту гуляла, Що вбито Петра в лісовому бою, І мати по нім панахиду справляла, В базарі продавши кохтину свою (Перв., II, 1958, 336).
Словник української мови (СУМ-11)