питливо
ПИТЛИ́ВО, рідко. Присл. до питли́вий.
— Ганна Йосипівна! Раз хоч на віку! — просить, спідлоба питливо дивлячись, Власов (Мирний, IV, 1955, 147);
Людина у вузькому пальті і чоботях питливо зорила за освітленими вікнами (Панч, На калин. мості, 1965, 177).
Словник української мови (СУМ-11)