повага
ПОВА́ГА, и, ж.
1. Почуття шани, прихильне ставлення, що грунтується на визнанні чиїх-небудь заслуг, високих позитивних якостей когось, чогось.
З радості стара як оп’яніла. Їй уперше на віку довелося побачити таку повагу до себе від людей (Мирний, І, 1949, 358);
Як чоловік і ремісник, він мав велику повагу не тільки в своїм селі, але й широко в окрузі (Фр., І, 1955, 11);
Мене захопило Кайтове геройство, я проймаюсь до нього ще більшою повагою (Кол., На фронті.., 1959, 60);
В батальйоні позаочі Кармазина частіше величали просто Іваном Антоновичем, може, з поваги до його педагогічного минулого (Гончар, III, 1959, 198);
// Вияв цього почуття.
Кожне слово, що говорив я вам, я говорив з найбільшою повагою (Коб., III, 1956, 235);
Кожен рух його був сповнений поваги (Рильський, II, 1960, 237);
// діал. Авторитет.
За той час він.. привик глядіти на сина, як на силу, як на якусь повагу, котрої суд мусить мати велику вагу в його ділах (Фр., III, 1950, 77).
◊ Віддава́ти (відда́ти) пова́гу див. віддава́ти;
Засві́дчувати пова́гу див. засві́дчувати;
З [вели́кою (висо́кою і т.ін.)] пова́гою — уживається як ввічлива формула в кінці листа до кого-небудь.
Моя жінка засилає Вам [Панасе Яковичу] і Вашій пані привіт. З високою повагою до Вас повік щирий М. Коцюбинський (Коцюб., III, 1956, 248).
2. рідко. Солідність, серйозність.
З листів товаришки Клавдії Струмінської довідуюся, що їй трудно освоїтися, прибратися в повагу учительки,.. для неї повага учительки дуже тяжка річ (У. Кравч., Вибр., 1958, 313);
Терентій одягає чумарку і, надаючи обличчю скільки треба поваги, іде на подвір’я (Стельмах, І, 1962, 106);
// у знач. присл. пова́гою. Те саме, що по́вагом.
На ганку залунали чиїсь тверді, неквапливі кроки, і до хати повагою увійшов одягнений по-дорожньому височенний широкоплечий чоловік (Добр., Очак. розмир, 1965, 210).
3. діал. Рішучість.
Якби він не мав поваги, щоб підпалить, і мене не підцькував, то не було б і пожежі (Сл. Гр.);
Він глянув у сині очі панни Мані, і вона йому з сим запалом і повагою на рум’янім личку здалася незвичайно гарною (Мак., Вибр., 1954, 19).
4. діал. Спокій.
Була якась така тиша, така врочиста повага на землі і в повітрі.., мов німа тривога перед приходом грізного судді (Фр., VII, 1951, 149).
♦ З пова́гою:
а) шанобливо.
Андрієві вона подала вечерю з повагою, як до господаря, що має власний грунт і хазяйство (Коцюб., II, 1955, 24);
Побачивши Тараса Григоровича, Тургенєв хутко підвівся й уклонився поетові з повагою (Ільч., Серце.., 1939, 180);
б) поважно.
Дівчиною як була [Марта], бігає, сміється, щебече; а тепер .. двір перейде тихо, велично, у вічі гляне з повагою (Вовчок, І, 1955, 79);
в) повільно, не поспішаючи.
Андрій з повагою вийшов на ганок (Коцюб., І, 1955, 450).
Словник української мови (СУМ-11)