повергати
ПОВЕРГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОВЕ́РГНУТИ і рідше ПОВЕ́РГТИ, гну, гнеш, док., перех., ритор.
1. Примушувати падати; звалювати;
// перен. Перемагати.
Всякого ж, хто нашій справі ворожий, сонце хай спалить, повергне народ (Тич., Зростай.., 1960, 15);
// тільки док., перен., діал. Кинути.
Не один [сусід] то й просто скаже: — Повергли би ви тото [те] майстрованнє [майстрування] (Фр., II, 1950, 39).
◊ Поверга́ти (пове́ргнути) в прах — розбивати, знищувати.
Він, сп’янілий від люті, все трощив і повергав у прах на своєму шляху (Добр., Очак. розмир, 1965, 170);
Хіба не ми в боях під Сталінградом Повергли в прах нападників орду! (Гонч., Вибр., 1959, 232).
2. У сполуч. з прийм. в та знах. в. ім. на позначення стану означає: викликати цей стан.
Вона, критика, повергала [кухаря] в такий гнів, в таку лють, що страви перекипали на плитах (Довж., III, 1960, 428).
Словник української мови (СУМ-11)