повнити
ПО́ВНИТИ¹, ню, ниш, недок., перех. Те саме, що наповня́ти.
Мене по вінця щастя повнить нині (Бажан, Роки, 1957, 254);
По щирості — жалію, Що на машині Велзовій мені Не пощастило завітати в дні, Коли ввесь Київ повнив люд прибулий (Рильський, II, 1956, 101).
ПО́ВНИТИ², ню, ниш, недок., перех., діал. Виконувати (службу, обов’язки тощо).
Свій обов’язок варення кави повнила [Маруся] вже без сердечної тривоги (Хотк., II, 1966, 11);
— Я прийшла подивитись, як ви службу повните, — мовила вона [до вартових] (Гжицький, Опришки, 1962, 102).
Словник української мови (СУМ-11)