подвійний
ПОДВІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Який складається з двох однорідних або подібних частин, предметів.
Недалеко від храму між двома кипарисами статуя Артеміди на високому подвійному п’єдесталі (Л. Укр., І, 1951, 157);
Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мури — негучний, але дружний спів (Смолич, Мир.., 1958, 72).
◊ Подві́йне підборі́ддя (во́ло) — підборіддя з товстою жировою складкою під ним.
В дверях з’явився важкий, з добрим черевом полковник. Подвійне підборіддя лягало йому на груди (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 144);
А пані одна там була така гладка, що голови не може нахилити, подвійне воло таке, що не пускає, — лихо та й годі! (Вовчок, Вибр., 1937, 103).
2. Який проявляється у двох видах.
Ми бачимо .. незчисленні приклади колективної творчості. Умовимося: вислів колективна творчість має подвійне значення (Рильський, IX, 1962, 208);
Хитрий чумак вів подвійну торгівлю: і рибою, і грішми, граючи на різниці внутрішніх цін між золотом і паперовими знаками (Стельмах, І, 1962, 234).
3. перен. Який має в собі різні, часто суперечливі якості; позбавлений єдності.
Автор.. наділя її [Саню] дуже складним і подвійним почуванням (Мирний, V, 1955, 424).
∆ Подві́йна бухгалте́рія див. бухгалте́рія.
4. Збільшений удвічі; подвоєний.
В труді — подвійні в тебе [молоді] норми (Тич., II, 1957, 216);
Час, всупереч фізичному правилу, яке наказувало йому бути рівномірним, гнав тепер з подвійною, потрійною швидкістю (Вільде, Повнол. діти, 1960, 305);
// Розрахований на двох; признач. для двох.
Посеред хати, на великому подвійному ліжку, на білих ряднах лежить моє кришенятко (Коцюб., I, 1955, 418);
// Значно більший проти звичайного; посилений.
Дзвінок забрязкав ще раз, з подвійною силою (Фр., VI, 1951, 482);
Барах перезирнувся з дружиною і з подвійною люб’язністю подав йому на тарілці шинку (Панч, В дорозі, 1959, 80).
Словник української мови (СУМ-11)