пожовтіти
ПОЖОВТІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до жовті́ти.
Як блідную покаже осінь твар І спіла овощ пожовтіє, Він трусить яблука і сушить на узвар (Бор., Тв., 1957, 58);
Вони [гроші].. вже вилиняли й пожовтіли, припали пилом (Кучер, Трудна любов, 1960, 528);
Хліба під сонцем пожовтіли (Нагн., Вибр., 1957, 137);
Пожовтіла вже трава, загубила вроду (Сос., Щастя.., 1962, 85);
— Кругле рожеве личко витяглося, щоки запали, поблідли.., пожовтіли (Мирний, IV, 1955, 76);
Багряно кров проступає крізь бинти. Лице так страшно пожовтіло (Сос., II, 1958, 411);
В саме серце вразила Теодосія Іванкова страта. За ці півдня Теодосій осунувся, пожовтів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 358).
Пожовті́ти від зло́сті (від за́здрості, доса́ди і т. ін.) — стати жовтим від роздратування, невдоволення ким-, чим-небудь.
Ще більше пожовтів [Жолкевський] від злості, коли побачив по очах пані, що вона задоволена з гетьманової прикрості й козакового зухвальства (Ле, Наливайко, 1957, 22).
Словник української мови (СУМ-11)