поконати
ПОКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. неперех. Померти, загинути (про всіх або багатьох).
Бодай наші вороги поконали до ноги (Чуб., V, 1874, 246).
2. перех., рідко. Те саме, що перемогти́.
Не клич мене! Я мушу поконати свій біль і труд, бо серце каже з світлом поспішати між темний люд (У. Кравч., Вибр., 1958, 106);
— Вона [любов] поконає колись і ваше горде серце, і ви піддастеся їй! (Коб., І, 1956, 324).
Словник української мови (СУМ-11)