покора
ПОКО́РА, и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість.
Ні похвальба старших, ні покора нижчих не вдовольняли Максима (Мирний, II, 1954, 130);
Цілувати батька в руку — стародавній український звичай, що символізує особливу шану й покору батькові (Смолич, Мир.., 1958, 258);
// Поступливість, слухняність, покірливість.
Гадюку в пазусі він мусив вигрівати теплом власного тіла, га? Хто ж це? Параска, майже безмовної покори жінка? Одарка? (Ле, Ю. Кудря, 1956, 19);
На виду одна покора, одна слухняність, тільки в очах у кожного та в закушених губах Гладун читав приховані насмішки (Гончар, Людина.., 1960, 68);
// Непротивлення долі; смиренність.
[Неофіт-раб:] «Терпливість і покора» тільки й чув я від вас сьогодні (Л. Укр., II, 1951, 232);
На чому будувала в цій ситуації свій авторитет свята церква? На синівському послуху, на страху перед караючою господньою десницею, на рабській покорі (Вільде, Сестри.., 1958, 34);
Поет [І. Франко] заперечує буржуазно-клерикальну проповідь покори, примирення з експлуататорським ладом, сподівання «від бога» кращого життя на землі (Іст. укр. літ., І, 1954, 518).
З поко́рою; В поко́рі — покірно, виявляючи покору.
Вона з покорою приймала грубість о. Василя (Коцюб., І, 1955, 331);
Звикла дівчина в покорі все робить без перекорів (Забіла, У.. світ, 1960, 132);
Трима́ти (держа́ти) в поко́рі кого —- примушувати кого-небудь беззаперечно виконувати накази, розпорядження, вимоги і т. ін.
На полі ратному бив він ворогів і великих бояр тримав у покорі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 22);
Поміщики,.. захопивши собі всю землю, весь час тримали населення в жорстокій покорі (Тич., III, 1957, 519).
Словник української мови (СУМ-11)