полководець
ПОЛКОВО́ДЕЦЬ, дця, ч. Воєначальник, який керує великими оперативно-стратегічними військовими з’єднаннями.
З козака-рубаки, вольового і сміливого,.. Іван Богун в ході визвольної війни [на Україні] виріс у видатного полководця (Іст. УРСР, І, 1953, 253);
Він [М. В. Фрунзе] був одним із тих нових народних полководців, що їх висунула революція і які, опинившись на найвищих постах, весь час пам’ятали, що передусім кожен із них комуніст, революціонер (Гончар, II, 1959, 407);
В Тульчині і неподалік Тульчина проживав славетний російський полководець О. В. Суворов (Цюпа, Україна.., 1960, 250);
*Образно. Був [С. М. Ейзенштейн] великий полководець у мистецтві, за яким ішли як у бій (Мист., 1, 1961, 21);
*У порівн. А господиня походжала круг столу, все вдесяте перевіряючи, ніби полководець перед вирішальним боєм (Собко, Справа.., 1959, 5).
Словник української мови (СУМ-11)