поночувати
ПОНОЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Переночувати де-небудь.
[Економ:] Гість до нас заїхав із губернії, прохає поночувати.., почувши, що в Галузинцях розбій, далі їхати побоявся, завернув до нас (Вас., III, 1960, 196).
2. Ночувати якийсь час.
— Нехай поночує Аткінс, щоб трохи остигла лють, Внизу під мостами Темзи, на трухлій, гнилій соломі (Бажан, Роки, 1957, 195).
Словник української мови (СУМ-11)