порватися
ПОРВА́ТИСЯ¹, ве́ться, док.
1. Розділитися на шматки від смикання або надмірного натягання; розірватися.
Папірець порвався, але Дарка не посміла просити другого (Л. Укр., III, 1952, 653);
[Магістер:] Люди й покоління се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може (Л. Укр., III, 1952, 97);
Та не порветься волосінь міцна, І вудлища цупкого не зламати… (Рильський, II, 1960, 118);
// Втратити цілість, суцільність, єдність.
Проти сонця павутиння лисніло, наче легка літня хмара порвалася на небі (Н.-Лев., II, 1956, 184);
Бій був жорстокий і славний, звивиста лінія німецького опору спочатку вирівнялась, вигнулася в ворожий бік, потім порвалась, немов гнила тканина (Ю. Янов., II, 1954, 14);
// Відокремитися, відірватися від цілого, від основи; обірватися.
Вона кинулась до колиски, вхопила за бильця колиску з дитиною і рвонула її так, що всі вірвечки порвалися (Н.-Лев., II, 1956, 194);
Порвалися струни на арфі… І арфа сумує німа (Олесь, Вибр., 1958, 97).
2. Зробитися дірявим, подраним.
— Мамо, як учора мене штовхнув Хомин Микола, а я впала, а спідничка й порвалася (Тют., Вир, 1964, 26);
// Зноситися до дірок (про одяг, взуття).
Чи бачиш, як ми обідрались! Убрання, постоли порвались, Охляли, ніби в дощ щеня! (Котл., І, 1952, 72);
— Чого ти сумний такий? — Чоботи порвались, — плачу (Тесл., З книги життя, 1949, 40).
ПОРВА́ТИСЯ² див. порива́тися¹.
ПОРВА́ТИСЯ³ див. порива́тися².
Словник української мови (СУМ-11)