порипувати
ПОРИ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок. Періодично, раз у раз рипіти, утворювати або викликати чимсь риплячі звуки.
В повітрі пахло весною. Сніг ще порипував під ногами, але вже чорніла земля (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 279);
Порипували ярма, повільно котились вози (Гончар, Таврія, 1952, 26);
Зал притих, насторожився. Стало чути, як голосно і важко дихають перші ряди, порипують лави під стіною (Кучер, Трудна любов, 1960, 462);
Маруся брала життя таким, яким воно їй давалося. Любо їй було чути себе загальною пестійкою, любо збігати сніжною стежкою, порипуючи черевичками (Хотк., II, 1966, 17);
*Образно. Десь за виступом кручі порипувала гармонія (Добр., Ол. солдатики, 1961, 107).
Словник української мови (СУМ-11)