посторонок
ПОСТОРО́НОК, нка, ч. Міцний ремінь або мотузок, що з’єднує в упряжці хомут з орчиком.
В коляску запрягли дванадцятеро коней, по парі впростяж, перевивши хомути і посторонки стьожками і червоним люстрином (Стор., І, 1957, 192);
Явтух Каленикович обходить упряжку, поправляє перекрученого посторонка, вуздечку, пересуває наритника (Ю. Янов., II, 1954, 217);
Данилко гукнув на коней, ті натягли посторонки, врізався плуг у землю, і пролягла перша незаможницька борозна по колишній глитайській ниві (Цюпа, Три явори, 1958, 32);
Посторонки бувають сиром’ятні, канатні та тасьмяні (Конярство, 1957, 182);
// розм. Узагалі мотузка, тасьма тощо.
Малі хлопці виглядали купами з вікон дзвіниці, ждали черги, щоб останній раз потягти «хвалу божу за хвіст», цебто дзвони за посторонки, та погратись дзвонами (Н.-Лев., III, 1956, 105);
Взяв на себе [Івоніка] киптар, поверх того старий сердак, скрутив із соломи посторонок, обперезався ним і, засунувши на голову стару високу шапку, перехрестився, закинув мішок на плечі і, взявши бук у руки, пішов (Коб., II, 1956, 98).
Словник української мови (СУМ-11)