почорнілий

ПОЧОРНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до почорні́ти.

Небілена спочатку, почорніла від негоди,.. стояла вона [тюрма] над горою (Мирний, І, 1954, 319);

Превисокі липи зовсім заступають і заслоняють стародавню дерев’яну почорнілу церковцю (Н.-Лев., II, 1956, 401);

Почорнілі на дощах скирти соломи ще вранці були в руках противника (Гончар, III, 1959, 214);

Почорніла вся від горя, Вдова побігла аж до моря (Нагн., Вибр., 1957, 139);

Він [Харків] плаче з радості, весь почорнілий з муки (Сос., II, 1958, 475).

Значення в інших словниках

1. почорнілий — почорні́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. почорнілий — див. чорний  Словник синонімів Вусика
3. почорнілий — [почоурн’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і  Орфоепічний словник української мови
4. почорнілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до почорніти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. почорнілий — ПОЧОРНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до почорні́ти. Небілена спочатку, почорніла від негоди, .. стояла вона [тюрма] над горою (Панас Мирний); Превисокі липи зовсім заступають і заслоняють стародавню дерев'яну почорнілу церковцю (І.  Словник української мови у 20 томах
6. почорнілий — Почорні́лий, -ла, -ле  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. почорнілий — Почорнілий, -а, -е Почернѣвшій. Почорнілий сніг береться водою. Мир. Пов. II. 41. Почорнілий дах.  Словник української мови Грінченка