праник
ПРА́НИК, а, ч. Дерев’яний гладенький валок для вибивання білизни під час прання.
Над рікою тут і там червонілися спідниці прачок, що стояли похилені по коліна в воді і махали праниками (Фр., III, 1950, 92);
Ляскають праники — жінки полотно вибивають (Головко, І, 1957, 189);
*У порівн. — Тільки я на поріг, а з хати Тетяна вибігає. Справді, стала дівчиною хоч куди, а коси, мов праники, аж поторкати хочеться (Стельмах, I, 1962, 59).
Словник української мови (СУМ-11)