прикінчувати

ПРИКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., розм. Позбавляти життя; убивати, добивати.

— А як же думаєш розправитися з паном? — Як доведеться! Зможу — в лісі обухом прикінчу, а ні — руками задушу (Стельмах, І, 1962, 439);

Вершомет спритним ударом одразу прикінчив песця (Трубл., Лахтак, 1953, 117);

*Образно. Апологетика прикінчує мистецтво (Загреб., Диво, 1968, 292).

Значення в інших словниках

1. прикінчувати — прикі́нчувати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. прикінчувати — -ую, -уєш, недок., прикінчити, -чу, -чиш, док., перех., розм. Позбавляти життя; убивати, добивати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прикінчувати — ПРИКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., кого, розм. Позбавляти життя; убивати, добивати. – А як же думаєш розправитися з паном? – Як доведеться! Зможу – в лісі обухом прикінчу, а ні – руками задушу (М.  Словник української мови у 20 томах